logo
"Вершини, які нам підкоряються. Творчий портрет художника"
комментариев: 0

"Вершини, які нам підкоряються. Творчий портрет художника"

   

Перша зустріч з    художником    на    сторінках «ЛП» була у 1982-му відразу після  Евересту. Тоді нечіткі враження і кілька котушок не проявленої кольорової  плівки  складали    все,    що    дало сходження  йому.  В  альпіністів    перемога    була позаду,  вона здійснилася.    Його вершина лишалася нескореною.
Художник. Літописець щоденних подій по дорозі на вершину. Він ніколи   не   уявляє   собі, яким буде пік, навіть не здогадується, бо інакше й не варто було б долати засніжені безводні схили. І взагалі не може бути у нього вищої точки — ні першої, ні десятої, тому що його вершини не обриваються   на висоті 8848 метрів над рівнем моря.
Через чотири роки, коли   його   Еверест підкорений, його Памір народився з синього і сірого провалля на полотнах, з мужніх, зосереджених рис товаришів по сходженню. І таким чином наблизився до нас, які на Памір ніколи не ступали. Отже, через той час, що був потрібний на сходження після сходження, ми розмовляємо у світлій майстерні. Чим   порадувало життя, в чому обмануло! — закономірні запитання.
— Головне —  цей час підтвердив, що обрано правильну дорогу.  Справа не у виставках, хоч їх було  чимало.  Кожному художнику  розуміння його роботи багато в чому дають просто зустрічі, контакти з глядачами.   Для мене публіка —  це молодь. І, крім того,    коли ні з ким не товаришую, відчуваю себе у вакуумі. Уклав договір з моряками,  відкрилася    виставка    в  морехідному училищі.   Мрію  про  подорож   на «Товарище».

 

 (Художник в роботі)

 — Гори,  море. Значить, ви    залишилися    романтиком?

— Скоріше, я просто не можу довго сидіти на одному місці. Романтизм — то надто високе поняття. Просто потрібні нові враження. А натхнення треба шукати.
Він називає себе любителем пригод. Напевно, це якнайкраще відповідає і суті його мистецтва. Дійсно, романтичного і разом з тим наближеного до повсякдення. Можливо, художнику  пощастило знайти ті точки зіткнення небуденного із звичним, з яких, як з вершин, відкривається повний вид!
Повинно бути так, щоб молодий твій сучасник віддав перевагу розмовам про восьмитисячники, а не марки машин. І щоб людський натовп звертав на площі Свободи до виставочного залу не рідше, ніж до ЦУМу. Повинна бути в житті, особливо молодих людей — його аудиторії і героїв — духовність. Її утверджує своїми роботами.
— Ніяка  імітація  не може  замаскуватися піл духовність. Я розумію її так: поки ти відчуваєш, що твоя вершина нескорена, все нормально.  Це може бути де завгодно.
Але це надто розпливчасте поняття...
У чужій — світлій — майстерні Сашко не без гумору згадує свою. Є в нього натюрморт — «Квіти і скрипка» — надзвичайно сонячний, променистий, сповнений енергії. А було так: пізня осінь, сутінки, волога напівтемрява маленької кімнати на вулиці Леніна, в якій він працює. І букет, напевно, останніх квітів на столі. Таких уже останніх, сиротливих. Йому дуже хотілося передати це відчуття суму, швидкоплинності краси і життя. Але потім із потаємних глибин виринула скрипка — і почалася не сумна розмова, а якийсь веселий сонячний танок. Так виник натюрморт, протилежний натурі, а може, художник побачив у ній не перший пласт, не другий, а той найприхованіший, який і є — суть!
До речі, за ці роки найприємнішою роботою був один портрет, який дуже складно віднести до розряду звичайних. Це портрет без моделі, зібраний буквально по  шматочках   вражень і знань. Йому замовили   написати   Індіру Ганді для ліхтеровоза з цим ім'ям. «Портрет цей буде серцем судна», — вирішив для себе Олександр. До нього приноситимуть якісь маленькі  букетики квітів на стоянках, може, тут будуть вестися задушевні розмови. Отже, образ легендарної героїні повинен був стати і уособленням жіночності, доброти і разом з тим залишався в ньому подих трагедії.
— Головне ж — коли робота    має практичну цінність, як в цьому випадку, - зауважує Олександр. — Немає більшої трагедії для художника, ніж змахувати порох із своїх прекрасних робіт, які  неодноразово брали участь у виставках, але вже нікому не потрібні...                                           
Для того, щоб знайти відгук,   мистецтво повинне бути ясним,   вважає   він.   Нехай   складним, навантаженим, та неодмінно ясним. У цьому просто повага художника до   людей.   Моя думка, думка художника, непростим шляхом рухається до глядача і стає, нарешті, його особистою думкою. Тоді робота живе.
Втім, ясне і зрозуміле не лише мистецтво. Вірніше, воно не може бути таким, якщо тобі не зрозуміло, яким ти повинен бути в житті. Олександр — секретар партбюро херсонської  організації Спілки художників, і найбільше його хвилюють зараз труднощі молодих митців, пов'язані далеко не лише з самим мистецтвом. Інколи йому доводиться чути споконвічне: «Тобі що, більше всіх треба!», але на це існує чітка і випробувана відповідь: про це судити мені.
Судити з точки зору тієї вершини, яку ніколи не підкорити, але й не прагнути до неї неможливо.

 


М. Олексієнко
На фото: Олександр БЕРЕЖНИЙ.

 

(Ленінський прапор, № 41, 5 квітня 1986 р.)

Обновлено ( 2013-12-23 )
Комментарии:

Добавить комментарий

Ведите число на картинке

"Вершини, які нам підкоряються. Творчий портрет художника"


© 2010 aberezhnoy.name - Виртуальный музей Александра Бережного | Сайт разработан на студии RAduGA

По всем вопросам обращайтесь на почтовый ящик: admin@aberezhnoy.name